Історія освіти в селі Гонората бере початок з часів земської реформи 1864 року. Земства займалися місцевими господарськими і соціально-ультурними питаннями: піклування і утримування шкіл, лікарень, пошт, будинків для божевільних, ветеринарних служб. Саме завдяки діяльності місчевого земства і була створена в нашому селі школа. Створена вона була в 1884 році і називалася школою грамоти, а в 1892 році була перейменована в церковно-приходську. Навчання в ній велось в трьох класах. В 1897 році було збудоване першу приміщення школи, яке знаходилось на місці сучасної школи.

До 1900 року в селі кваліфікованих учителів не було, грамоти вчив дяк місцевої церкви. В 1900 році в школу прислали 18-річного вчителя, сина залізничника з Кодими – Полянського Феофіла Яковича. Він працював тут протягом п’яти років. Учитель добре відносився до дітей і багато хто з вдячністю згадував про нього.

Школа була початкова, церковно-приходська трикласна. В ній навчалось 110 – 120 школярів. Приміщення школи мало два класних приміщення і квартиру учителя. Школа була вкрита соломою і тільки в 1912 році була перекрита гонтою.

Школа в селі працювала до революційних подій 1917 – 1920 років.

Знову школа почала працювати наприкінці 1920 року, яка в 1918 – 1919 роках не працювала зовсі. Учителем в школі з 1912 до 1932 працював Бурдіян Андрій Петрович.

В 1925 році було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке було закінчено в 1927 році. Школа залишалась початковою, але було вже чотири класи. Директором школи була призначена вчинена Степанова Марія.

В 1934 році початкова школа була реорганізована в семирічну. В школі працювало 11 учителів, навчалося близько 180 учнів. Тут велося викладання молдавською і українською мовами. Директором школи був  Чорний.

Під час окупації 1941 – 1944 років в селі також працювала школа, але викладання велося румунською мовою, так як територія краю входила до краю „Трансністрія”.

Після визволення краю від німецько-фашистських загарбників школа розпочала роботу, але вже викладання велося українською мовою. Директором школи була призначена Шуть Марія Миколаївна.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни повернулися з війни чоловіки, в тому числі і чоловіки. В 1947 році директором Гоноратської школи став Трущенко Микола Андрійович.

В післявоєнні роки зростала чисельність населення села за рахунок новонароджених. В 60-х роках в селі було понад 200 учнів, які навчалися в чотирьох навчальних приміщеннях: шкільному приміщенні збудованому в 1897 році, шкільному приміщенні збудованому в 1927 році, двох переобладнаних під класи сільських хатах. Тому в другій половині 60-х років було прийняте рішення про будівництво нової двоповерхової школи, яка  вступила до ладу на початку 70-х років, яка працює і сьогодні. За понад тридцятирічний час цією школою керували: Копильчук Ганна Філімонівна, Романюк Юлія Максимівна та Дмитрієва Галина Іванівна.

 Зараз школою керує Ворона Володимир Іванович. Під його керівництвом працює колектив вчителів в кількості 11 педагогів. Тут навчається на сьогоднішній день 73 учнів.

Майже всі вчителі мають вищу освіту. Троє із них є „Відмінниками народної освіти”. Це: Ворона Володимир Іванович, Осадчук Раїса Іларіонівна, Юшкова Галина Федорівна.

 Колектив школи працює над втіленням проблеми: „Від інновацій в освіті через педагогічну майстерність учителів до формування творчої особистості, здатної до саморозвитку і самореалізації в сучасних умовах”. Робота проводиться за такими напрямками:

{C}{C}

1. Формування багаторічного освітнього простору для дітей віком від 6 – 17 років, орієнтованого на індивідуальний розвиток особистості через навчання і виховання.

2.                 Залучення педагогів до перспективних моделей педагогічного досвіду, формування нового педагогічного мислення (прагнення до постійного оновлення знань і творчого пошуку, зорієнтованого на особистість учнів).

3.                 Управління якістю освіти на основі нових педагогічних технологій і освітнього моніторингу.

4.                 Впровадження в навчальний процес прогнозування навчальних досягнень учнів.

5.                 Виховання свідомого громадянина України.

З цією метою в школі проводяться:

- фестиваль педагогічних ідей;

- вивчається досвід роботи учителя трудового навчання „Метод проектів на уроках трудового навчання” Ворони В. І.;

- проводяться масові виховні заходи з дітьми з метою розвитку учнів як особистостей;

- проводяться відкриті уроки, на яких застосовуються  інноваційні технології, нові форми роботи.

В школі створені піклувальна рада, рада школи, членами яких є представники місцевого самоврядування: сільський голова, секретар сільської ради, а також керівники приватних підприємств. Дані підрозділи співпрацюють з дирекцією школи у вирішенні різноманітних питань: стан виховної роботи в школі, організація харчування, забезпечення школи дровами, вугіллям, придбання матеріалів для ремонту школи, організація оздоровлення дітей під час літніх канікул, надання допомоги малозабезпеченим сім’ям.

Найбільша цінність нашої школи – її випускники. Своїм трудом та справами вони прославляли наше село і школу, в якій вони навчалися.

Гоноратська школа невелика, але за роки її роботи в стінах школи навчалась не одна тисяча учнів. Лише за період з 1979 до 2007 року свідоцтво про закінчення школи отримали 322 учні.

Нашу школу ще до Жовтневої революції закінчив Кройтор Іларіон Іванович, який був депутатом Верховної Ради Молдавської РСР, членом її Президії та Головою Сорокського райвиконкому. Випускником того часу був і учасник трьох війн: Першої світової, Громадянської і Великої Вітчизняної – Скуділдо Леонтій. За геройські подвиги на фронтах війни та доблесну працю в мирний час вони гідно були відзначені нагородами Радянського уряду.

А скільки випускників стали учасниками Великої Вітчизняної війни. А 105 з них не повернулися з поля бою і їхні могили знаходяться на просторах від Волги до Ельби.

Але Велика Вітчизняна війна не стала останньою в долі наших земляків. Три наших односельці брали участь у виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Це Патреніка Анатолій, Патреніка Валерій та Колбаса Сергій.

Наслідуючи своїх вчителів випускники школи також обирали нелегку працю педагога. Лише в нашій школі після здобуття освіти працює три її випускники:

1.     Одайник Людмила Василівна,

2.     Ворона Олександр Володимирович,

2.     Руснак Наталія Леонідівна.

Випускники нашої школи працюють на державній роботі, займаючи посади у державному управлінн. Так Котовську районну державну адміністрацію очолює Паламарчук Сергій Миколайович; Котовську типографію очолює Яроцький Алім Анатолійович; Гоноратську сільську раду також очолює колишній учень нашої школи – Бурдейний Павло Васильович.

Багато наших учнів роз’їхалось по території колишнього Радянського Союзу після закінчення школи. Зараз вони живуть і працюють майже в усіх країнах колишнього Радянського Союзу.

Так в Москві живе і працює наш випускник – Дабіжа Віктор Володимирович – в минулому викладач залізничного технікуму, а тепер спеціаліст фірми „Мосліфт”. В Санкт-Петербурзі живе і працює інженером на заводі „Турбоатом” Минайчев Віктор Якович. Живе в Одесі і працює начальником Центрального РЕСу Пєсков Сергій Анатолійович. В цьому РЕСі працює ще один випускник нашої школи – Патреніка Едуард Юрійович.

Багато наших випускників залишилось в селі і продовжували традиції своїх батьків – стали землеробами. Таку нелегку долю обрали і стали фермерами: Менсо Володимир Вікторович, Іксаріца Олександр Пантелейович, Патреніка Юлія Григорівна, Нігруца Сергій Андрійович. Підприємницькою діяльністю займається Ставратій Сергій Миколайович.

В останні десятиліття виникла тенденція до зменшення чисельності сільського населення, в тому числі і за рахунок виїзду молоді. На сьогоднішній день можна сказати, що школа є серцем села. Адже, якщо в селі немає школи – село вимирає. З села виїжджає молодь тому, що їхні діти не можуть здобути середню освіту, а потім вони вже не повертаються назад.

На сьогоднішній день в нашому селі є 42 дитини дошкільного віку. А це значить, що першого вересня школа ще буде відкривати двері для своїх нових учнів. Це значить, що ще будуть дзвеніти їхні дзвінкі голоси в коридорах школи, ще будуть горіти жагою пізнання незвіданого їхні очі. А вчителі будуть задумуватися над вічним дитячим „чому?”.